Мій чоловік, Андрій, працює кухарем у кіоску з фаст-фудом. Щодня він повертається додому пізно, стомлений, але з усмішкою на обличчі. Він любить свою роботу, але я ніколи не бачила, як він готує насправді. Одного разу я вирішила піти з ним на роботу, щоб побачити все на власні очі. «Ти впевнена, що хочеш піти? Це лише кіоск з фаст-фудом», — з усмішкою запитав він, коли я поділилася своїм рішенням. «Так, впевнена. Хочу подивитись, як ти працюєш», — відповіла я, намагаючись приховати хвилювання.
Кіоск виявився невеликим, але затишним місцем, сповненим запахами свіжоприготовленої їжі. Андрій одразу поринув у роботу, вміло керуючи всім процесом. Я стояла осторонь, спостерігаючи за ним, поки він готував бургери, картоплю фрі та інші страви. «Люба!» — раптом звернувся він до мене, підморгнувши. «Хочеш спробувати щось приготувати?» «Звичайно», — відповіла я, хоч трохи нервувала. Він показав мені, як правильно нарізати овочі та як смажити котлети. Все здавалося таким простим у його руках. Але ось настав момент, коли я побачила, як він готує бургери – з такою турботою та увагою до деталей.
Кожен рух був точним, кожна котлета — ідеально просмаженою. «Ти робиш це так легко», – зауважила я, намагаючись не показати своїх сліз. «Це просто робота», – відповів він скромно. «Ні, Андрію, це не просто робота. Ти вкладаєш у це душу і серце», – сказала я, дивлячись йому в очі. Він зупинився на мить, щоб подивитися на мене. «Дякую Люба. Це справді важливо для мене», – сказав він тихо. Моє серце здригнулося від усвідомлення, скільки зусиль і любові він вкладає у свою роботу. Я зрозуміла, що для нього це не просто спосіб заробітку, а справжнє мистецтво. Коли ми повернулися додому, я не могла перестати думати про те, як пишаюся своїм чоловіком. Він не просто кухар у кіоску: він справжній майстер своєї справи, що вкладає душу в кожну страву.