У нас з чоловіком є собака, Лесі, яка живе у нас вже 8 років, відколи ми взяли її з притулку відразу після весілля. Лесі добре навчена, соціалізована і ніколи не виявляла агресії, навіть коли мій племінник смикав її за шерсть. Вона була частиною нашого плану від початку: ми знали, що рано чи пізно захочемо мати дітей. Коли через 8 років ми нарешті завагітніли, наші батьки спочатку святкували разом з нами. Однак незабаром і моя мама, і свекруха стали наполягати на тому, щоб ми позбулися Лесі,
стверджуючи, що дитина не повинна знаходитися поряд з великим собакою. Незважаючи на їхні претензії щодо шерсті та шуму, наш будинок утримувався в чистоті за допомогою робота-пилососа, а Лесі майже не гавкала. Коли мої нерви більше не витримували, мама припиняла розмову, щоби не турбувати мене під час вагітності. Однак пізніше вона зверталася з аналогічною критикою до мого чоловіка. Після пологів повернення додому було щасливим, незважаючи на несхвальні
погляди моєї матері та свекрухи під час їхніх візитів. Вони не переставали наводити причини, через які ми повинні повернути Лесі до притулку, а потім взагалі запропонували присипити її. Я була вражена і негайно вигнала їх, попередивши, що вони ризикують втратити доступ до свого онука, якщо робитимуть будь-які дії проти нашого собаки. Вони погрожували, що подадуть на нас заяву до служби захисту дітей за антисанітарні умови проживання. Тим не менш, ми стоїмо на своєму, готові розірвати відносини, якщо вони виконають свою загрозу.