Якось моя подруга Соня влаштувала дівич-вечір – вечір на тему “Чоловікам вхід заборонено”. Разом з ще трьома подругами ми балакали, обговорювали плітки та модні тенденції. Фотограф навіть влаштував для нас міні-фотосесію, нагадавши мені про веселі посиденьки, про які я майже вже забула, адже була єдиною заміжньою серед нас. Згадавши, як ми проводили час з чоловіком Владом до нашого весілля, я покинула вечірку раніше. Влад ледве звернув увагу на моє повернення,
що різко відрізнялося від його лагідних привітань щовечора перед весіллям. Усвідомлення глибини цієї ситуації не дало мені заснути тієї ночі. За кілька днів Соня надіслала фотографії з вечірки. Побачивши жваві, молоді обличчя подруг, а потім і свою власну фізіономію, я раптом зрозуміла, наскільки сильно постаріла і опустила руки після весілля. Таке усвідомлення призвело до відвертої розмови з Владом про зміни у наших відносинах. Він також зізнався,
що йому не вистачає тієї енергійної жінки, якою я була раніше. Йому не дуже потрібна “домашня жінка”, якою я стала, хоча він завжди цінував мої зусилля. Натхнена нашою розмовою, я вирішила повернути собі життєві сили. Я записалася на заняття фітнесом, дізналася більше про правильне харчування і почала віддавати перевагу романтичним побаченням з Владом, а не домашнім клопотам. Цей досвід навчив мене тому, що, незважаючи на цінність шлюбу, збереження власної особистості та щастя – не менш важливе.