Тоня вийшла на ганок, розглядаючи безлад, що панував у дворі після смерті її чоловіка Анатолія. При ньому подвір’я було чисте, але тепер здавалося, що тут скрізь звалені гори сміття. Паркан покосився, а колись акуратно підстрижені дерева тепер виглядали недоглянутими та занедбаними. Вона зітхнула. Незважаючи на переважний стан, двір вимагав уваги. Залишившись одна, без дітей та близьких родичів, віддалившись від родини Анатолія, яка сумнівалася у її законній спадщині, Тоня почувала себе ізольованою. Спочатку вона зверталася до братів та сестер Анатолія за розумінням, але незабаром зрозуміла, що це марно. “Нехай думають, що хочуть”, – вирішила вона, упокорившись
тим, що з усім доведеться розбиратися поодинці. Оцінивши двір та усвідомивши грандіозність завдання, вона звернулася за допомогою до двох сусідських хлопчиків, Ігоря та Івана, пообіцявши заплатити їм за працю. Вони приступили до роботи наступного дня, і Тоня, вирішивши не сидіти склавши руки, приєдналася до них. Того вечора, незважаючи на незакінчену роботу, Тоня провела ніч, перебираючи насіння та плануючи подальші покупки необхідних речей. Вона знала, що їй потрібне не тільки насіння, а й добрива, хоча, зізнатися, мало що про нього знала. Наступного ранку в пошуках садового зошита Анатолія вона виявила загадковий конверт з фотографіями молодої жінки та хлопчика, напрочуд схожих на Анатолія. Вражена натяком на невірність Анатолія, вона почала перебирати в голові свої минулі підозри, які
тепер підтвердилися. Відклавши своє первісне завдання, Тоня пізніше зустрілася з жінкою Вікою, яка спокійно відкрила їй правду. Анатолій був вірний, за винятком одного промаху, внаслідок якого народився син Сашко. Анатолій непомітно підтримував Віку, про що Тоня не знала до занепаду його сил та смерті. Поміркувавши над цими одкровеннями, Тоня віддала перевагу прощенню та розумінню образі. Пізніше вона подарувала Сашку іграшку від Анатолія, а Віці передала документи на будинок – останній жест доброї волі. Задоволена своїми рішеннями, Тоня відчула умиротворення. Вона чесно розібралася з минулим і тепер могла рухатися вперед без вантажу невирішиних таємниць.