“Це твій тато!”, – Почула Ганна знайомий голос у трубці, здригнувшись від несподіванки у свій 50-й день народження. Вона не бачила батька з того часу, як 30 років тому він пішов до іншої жінки, зради якого Ганна так і не пробачила. Її дитинство пройшло під знаком відходу батька. Її мати, завагітнівши, народила брата-інваліда Славку, який прожив лише півтора року. Ці дні були найпохмурішими; мати впала у депресію. Ганні, ще дитині, довелося доглядати Славку, поки мати була прикута до ліжка
і зрештою потрапила до психіатричної лікарні. Всі ці роки Ганна несла всі тягарі поодинці. Вона зосередилася на навчанні і шукала притулку в книгах, жадаючи кохання та нормального життя, яких позбавила її відсутність батька. Незважаючи на спорадичну допомогу родичів, Ганна була опорою сім’ї. Коли Ганна стала дорослою, її життя поступово почало світлішати. Вона зустріла Петра, ніжність якого заповнила деякі порожнечі, але страх зради, як у батька, переслідував її,
напружуючи їхні стосунки. Зрештою, її мати померла в день 25-річчя Ганни, що стало похмурим відлунням минулих страждань. Життя тривало, і Ганна знаходила радість у материнстві, її діти росли та створювали свої власні сім’ї. Але дзвінок від батька знову розкрив старі рани. Він каявся, жадав вибачення та можливості відновити стосунки перед своєю швидкою смертю. Крізь сльози Ганна нарешті випустила назовні свої давні образи, усвідомивши тендітність життя і силу прощення. “Я прощаю тебе, тату”, – сказала вона, у її голосі прозвучала суміш смутку та полегшення.