У 25 років Ліза зіткнулася з катастрофічним зникненням чоловіка, залишивши її та їхню чотирирічну доньку Поліну напризволяще. З небажанням Ліза відправила Поліну до бабусі та дідуся і з головою поринула в роботу в місцевому санаторії, уникаючи думки про повторне заміжжя. Незважаючи на свою красу та увагу, яку вона привертала, Ліза залишалася відчуженою, зосередженою лише на своїх обов’язках. Її колега Люба, заздривши природній привабливості Лізи, часто вмовляла її побічно погіршити зовнішність,
але її власні спроби привернути увагу не мали успіху. Руслан, молодий гість санаторію, був зачарований саме Лізою, а не помітними спробами Люби його привернути. Після випадкової вечірньої прогулянки Руслан твердо вирішив стати частиною життя Лізи, не звертаючи уваги ні на її минуле, ні на наявність дитини. Коли Люба намагалася відмовити його, наголошуючи, що вдівство і материнство Лізи – це тягар,
Руслан стійко відстоював свої почуття, бачачи в Поліні не тягар, а частину своєї майбутньої родини. Руслан попросив і отримав благословення батьків Лізи, одружився з нею і прийняв батьківство з розкритими обіймами, згодом розширивши свою сім’ю. Їхня любов тривала 52 роки, долаючи всі перешкоди і доводячи, що справжнє кохання не знає меж. Руслан залишив після себе спадщину відданості, наполегливої праці та сім’ї, яка дорожила кожною миттю, проведеною з ним. Життя Лізи, колись відзначене смутком, наповнилося неминучим коханням і щастям, підтвердивши її рішення знову прийняти кохання.