Майже через рік після укладення нашого шлюбу я купалася в радості, яку приносив мені Грицько, почуваючи себе коханою та обожнюваною. Однак виникла проблема: Гриша ніколи не хвалив моє куховарство, часто порівнюючи його з маминим. У пошуках заспокоєння я звернулася до свекрухи, яка розповіла, що її чоловік колись був таким самим критиком, але згодом став цінувати її старання.
Надихнувшись, вона придумала план, за яким я повинна була подати Грицьку приготовлену нею страву, замаскувавши її під свою, щоб оцінити його реакцію. Коли Грицько розкритикував страву, закликаючи мене взяти рецепт його мами, я відкрила правду: ця страва справді була приготована його мамою. Розчулений, він вибачився, усвідомивши свою дурість. У цей момент наш зв’язок став ще глибшим, відбиваючи суміш кохання, розуміння та гумору.
Гриша, вражений усвідомленням цього, задумався про подібність між собою та своїм батьком, визнаючи цикл зростання та вдячності у стосунках. З легкою усмішкою він поцікавився, чи це не було спільною роботою, відчувши знайомий наголос у цій хитрості. На це запитання я відповіла сміхом, підтвердивши грайливе товариство і глибоку прихильність, що розділяється між нами.