Після двох десятиліть спільного життя мій чоловік запропонував ідею, яка спочатку здалася мені дивною: виділити одну з кімнат будинку лише для мене. Він стверджував, що це зміцнить наші стосунки, давши нам більше особистого простору. І так, у нашому будинку з’явилася моя власна кімната, де я могла займатися своїми справами, читати, писати чи просто відпочивати. Спершу я знаходила це чудовим. Могла проводити час на самоті, займаючись улюбленими речами. Але поступово в моїй голові почали крутитись сумніви. Якось, за вечерею, я вирішила порушити цю тему. «Чи не здається тобі, що ми стали менше спілкуватися?
Ти думаєш, це нормально для нас?» – Запитала я, коли ми обоє закінчили трапезу. Чоловік глянув на мене, посміхнувся і взяв мою руку. «Я думаю, що це дозволяє нам зберегти свою індивідуальність. Не хвилюйся, це не віддалення: це спосіб цінувати один одного ще більше, коли ми разом.» Спочатку мені було складно прийняти цю логіку, але згодом я помітила, що наші зустрічі у спільній зоні будинку стали більш значущими. Ми ділилися враженнями про день, обговорювали новини та плани, сміялися з спогадів. Цей новий розпорядок привніс у наше життя свіжість та повагу до особистого простору кожного. Виявилося, що ця зміна лише зміцнила наші стосунки, навчивши нас цінувати час, проведений разом, і розуміти цінність особистого простору у шлюбі.