Коли тато оголосив про своє рішення одружитися вдруге, я була здивована. Його вибір упав на жінку, яка була на 5 років старша за нього. Що мене найбільше непокоїло, то це її 30-річний син, який, здавалося, був надто зацікавлений у нашому сімейному надбанні. «Тату, ти впевнений у своєму рішенні? Це справді те, чого ти хочеш?» – спитала я одного вечора, намагаючись зрозуміти його мотиви. «Так, люба. Я ніколи не був більш щасливішим. Не хвилюйся за мене», – відповів він з усмішкою, але його слова не заспокоїли мене. Дізнавшись, що тато почав складати заповіт, я не могла більше мовчати. «Тату, ти справді збираєшся включити їх до заповіту? Ти не думаєш, що це надто поспішне рішення?»
«Я просто хочу, щоб усі були щасливі», – м’яко сказав він, не усвідомлюючи, наскільки його рішення можуть бути необачними. Не здаючись, я вирішила поговорити з його майбутньою дружиною та її сином. Зустріч була напруженою, але я намагалася залишатися ввічливою. «Ми всі хочемо щастя для тата. Сподіваюся, ви розумієте, наскільки важливе для нас його благополуччя», – почала я, намагаючись приховати свою недовіру. Відповідь потенційної мачухи мене здивувала. «Ми справді любимо твого батька. Не сумнівайся у наших намірах». З того часу минуло кілька місяців. Я продовжую спостерігати за розвитком подій, сподіваючись, що мої побоювання були марними. Лише час все покаже, але я завжди буду на сторожі благополуччя тата, готова підтримати його, незалежно від того, через які випробування нам доведеться пройти.