Коли я дізналася, що у моєї 57-річної бабусі, яка живе на самоті у своєму будинку на селі вже протягом 13 років, з’явився супутник, моє серце наповнилося радістю. Думки про те, що бабуся більше не почуватиметься самотньо, зігрівали мою душу. Проте решта нашої сім’ї не поділяла мого оптимізму… “Ти не розумієш, йому потрібне лише її майно!” – схвильовано заявив мій дядько на сімейних зборах, присвячених цій новині. Я не могла з цим погодитись. “Чому ви так вважаєте?
Адже бабуся щаслива. Хіба не це головне?” – намагалася я відстояти свою думку. Але мої слова розбивалися через переконання моїх родичів. Вони були настільки у поглинені своїми припущеннями, що навіть не хотіли слухати про можливість істинного кохання в такому віці. Вирішивши поговорити з бабусею особисто, я приїхала до неї до села. Вона зустріла мене з радістю і, як завжди, зі смачним ароматним пирогом на столі. Сидячи на її затишній кухні, я не могла не помітити, як вона розквітає, говорячи про свого нового супутника. “Він так багато мені допомагає, і ми чудово проводимо час разом.
Я давно не почувалася такою щасливою”, – сказала бабуся, і в її очах запалилося тепле сяйво. Повернувшись додому, я розповіла родичам про свої спостереження та про те, як важливо для бабусі мати поряд людину, яка робить її щасливою. “Ми повинні підтримувати її вибір і радіти її щастю, а не судити без доказів”, – сказала я. Хоча мої слова не одразу знайшли відгук у всіх родичів, згодом вони почали розуміти, що головне – щастя бабусі. І, можливо, нова людина в її житті справді з’явилас , щоб зробити її останні роки наповненими радістю та теплом, а не заради якихось матеріальних благ.