Життя в нашому будинку завжди було досить спокійним, поки над нами не оселилися нові сусіди. З їхнім приходом почався справжній жах. Вони поверталися додому пізньої ночі і, здавалося, тільки розпочинали свій день: включали гучну музику, готували та переміщалися з таким шумом, ніби влаштовували танці на стелі. Якось уночі, коли гучність музики була просто нестерпною, я не витримав і підійшов до їхніх дверей. Постукавши, я спробував якомога спокійніше пояснити ситуацію. “Вибачте за занепокоєння, але ваша музика не дає нам спати. Не могли б ви зробити її тихіше?”
– Запитав я, намагаючись зберігати спокій. “О, вибачте, ми не думали, що когось це турбує”, – відповіли вони з подивом і обіцянкою бути тихіше. Однак наступної ночі все повторилося знову. Коли я обговорював цю проблему з іншими сусідами, вони лише розводили руками. “Вони ж такі добрі молоді люди, трохи галасливі, але це ж молодість!” — казали вони. Мені здавалося, що я самотній у своєму невдоволенні, і це дратувало ще більше. Якось, не витримавши, я знову піднявся до них. “Розумієте, ми всі тут намагаємося поважати один одного.
Ваша музика справді заважає нам. Невже не можна знайти компроміс?” — сказав я вже наполегливіше. Цього разу розмова була продуктивнішою. Сусіди визнали, що дійсно перегинають ціпок, і пообіцяли дотримуватися тиші вночі. З того часу наше життя стало набагато спокійнішим. Іноді музика ще звучала, але вже на такій гучності, яка не заважала сну. Цей досвід доказав мені, що важливо не боятися висловлювати свої почуття та шукати спільне рішення, навіть якщо здається, що ти один проти всіх.