Майже через рік після весілля, ми з чоловіком, не маючи можливості придбати власне житло, переїхали до його матері в її просторий заміський будинок. Наші з нею відносини з самого початку були натягнутими через різницю характерів: я цінувала домашній побут і чистоту, а свекруха ставила в основу власний комфорт і часто нехтувала домашніми обов’язками. Незважаючи на це, я взяла на себе відповідальність за прибирання та приготування їжі, сподіваючись найкращим чином використати нашу життєву ситуацію. Однак мої зусилля зустрічали скоріше критику, ніж схвалення.
Ситуація загострилася, коли свекруха завела курей, гусей та іншу худобу, чекаючи, що я керуватиму ними на додаток до своїх обов’язків. Це рішення перетворило моє життя на постійний кругообіг обов’язків – від догляду за тваринами до роботи в саду та заготівлі продуктів на зиму. Через часту відсутність чоловіка, який був зайнятий на роботі, мені доводилося справлятися з цими проблемами поодинці, не маючи можливості поділитися з ним своїм розчаруванням. Переломний момент настав, коли свекруха почала приписувати собі заслуги у
виконаній мною важкій роботі, особливо у присутності своєї дочки, яка приїхала з-за кордону. Вона щедро ділилася продуктами, які я вирощувала весь сезон, навіть не визнаючи мого внеску. Відчувши себе експлуатованою та неоціненою, я вирішила, що більше не можу жити в таких умовах. Я повідомила чоловіка про своє рішення піти і повернутися до будинку своїх батьків, залишивши його мати займатися всіма домашніми справами, які вона весь цей час так бездумно нав’язувала мені. Якщо чоловік вирішить мене знайти – він знає, де мене шукати…