Анатолій провів у Польщі останні 13 років свого життя. Цей період був для нього часом змін, нових вражень та можливостей. Однак, глибоко в душі, він завжди відчував потяг до рідних просторів. Після довгих роздумів, Анатолій вирішив повернутися на батьківщину, передчуваючи радісні зустрічі та теплі обійми. Він ретельно готувався до повернення, уявляючи, як буде ділитися історіями своїх пригод, навчати родичів та друзів усьому, чому сам навчився за кордоном. Але зустріч виявилася зовсім не такою, як він чекав…
“Привіт, Толю, ну і на кого ти тут розраховував?” – зустріли його з подивом друзі, коли він зателефонував їм після приїзду. “Я думав, ми побачимося, згадаємо старі часи”, – з ноткою розчарування в голосі відповів Анатолій. “Так, звичайно, але… ми всі зайняті, Толя. Багато що змінилося за 13 років,” – відповіли вони по черзі. Анатолій був вражений. Він не очікував, що час так сильно змінить стосунки із близькими людьми. Сім’я зустріла його привітно, але крізь радість зустрічі проглядало непорозуміння. Вони не могли зрозуміти, чому він вирішив повернутись.
“Ти ж влаштувався там, навіщо повернувся?” – питали рідні. “Мені здавалося, що саме тут моє місце. Що я зможу знайти себе на батьківщині,” – мрійливо казав Анатолій. Незабаром Анатолій усвідомив, що повернення додому – це не просто географічне переміщення. Це подорож усередину себе, спроба знайти своє місце в світі, що змінився. Він почав наново будувати своє життя, налагоджувати стосунки з близькими, намагаючись зрозуміти та прийняти зміни, що відбулися за роки його відсутності. “Можливо, і справді багато змінилося, але це не означає, що мені тут не місце,” – сказав він собі, дивлячись у дзеркало.