Все своє життя я жила в маленькому будинку у селищі міського типу разом із батьками, яких безмірно поважала та любила. Ми були звичайною сім’єю з простими радощами та турботами. Я ніколи не відчувала нестачі або заздрощів до подруг, чиї сім’ї були більш забезпеченими. Але все змінилося, коли я познайомилася з батьками свого нареченого. З першої зустрічі я відчула їхнє холодне ставлення. Вони жили у великому особняку, і їхній спосіб життя був кардинально іншим. В один із обідів, коли ми сиділи за столом, наповненим вишуканими стравами,
нареченого несподівано запитав: “Ти розумієш, що життя у шлюбі вимагає не тільки емоційної, а й матеріальної сумісності?” Я відчула, як моє серце завмерло. Відповідаючи, я намагалася зберігати спокій: “Я вірю, що найважливіше взаєморозуміння та підтримка один одного. Матеріальне становище може змінитися, але ці якості залишаються назавжди.” Мати нареченого додала: “Але ти маєш розуміти, що ми звикли до певного рівня життя. Чи не думаєш ти, що твоя сім’я… як би це сказати… не відповідає нашим очікуванням?” Ці слова вразили мене.
Я завжди пишалася своїми батьками та тим, як вони мене виховали. У той момент я усвідомила, що, незважаючи на всі багатства світу, деякі люди не можуть цінувати прості людські якості. Мій наречений, помітивши мій розлад, згодом підійшов до мене і сказав: “Я люблю тебе такою, якою ти є, і не важливо, що думають мої батьки. Разом ми зможемо подолати будь-які перешкоди.” Ці слова стали для мене опорою на все життя. Я зрозуміла, що справжня сила стосунків не у матеріальному багатстві, а здатності любити і підтримувати одне одного незалежно від обставин.