Я вмить закохався в Лізу і відчув, що вона відповідає взіємністю. У 22 та 19 років ми були молоді, але готові до весілля. “Ви ідеально підходите один одному”, – говорили всі, і я був згоден. Наші життя перепліталися в усіх відношеннях: вона було мініатюрною, а я багато тренувався; вона була надто вже емпатичною, а я – навпаки… Наше кохання розквітло, і незабаром у нас з’явився перший син, який наповнив мене радістю.
Я грав з ним після роботи, даючи Лізі перепочинок, незважаючи на свою втому від будівельних робіт. З роками наш зв’язок поглиблювався, а сім’я ставала все міцнішою. Коли старшому було шість років, у нас з’явилася ще одна дитина. Але тут почалися розмови про те, що у молодшого інша зовнішність – світле волосся та сірі очі, не схожі на наші темні риси обличчя. Ліза розсудила, що це генетика, згадавши наших світловолосих предків.
Однак чутки не давали мені спокою, і я потай зробив тест на батьківство. Одкровення вразило мене: біологічно син не був моїм! Наш “ідеальний” шлюб розвалився, але не від того, що я вигнав Лізу, а від того, що вона пішла до коханця, розкривши мені свій довгий роман на стороні. А я ж був готовий її пробачити… Нині вони, як повідомляється, щасливі із новонародженою дочкою. Щодо мене, то мене мучать сумніви, чи зможу я знову колись полюбити…