Минулого тижня, переповнений розчаруванням, я пішов до свого близького друга Мишка – випити, потребуючи термінового перезавантаження. Майже відразу ж я зізнався у своєму бажанні розлучитися з дружиною, звинувативши її та її вагітність у тому, що моє життя пішло на спад. Я нарікав на втрату підтримки батьків, на незакінчену освіту, на згасання дружніх зв’язків – усе це через те, що мені довелося взяти на себе сімейні обов’язки.
Я помилково вважав, що без цих тягарів моє життя було б більш насиченим і успішним. Однак відповідь Мишка була несподіваною. Він одразу вказав на недоліки в моїх міркуваннях, наголосивши, що звинувачувати дружину в нашому спільному рішенні несправедливо. Він нагадав мені про мої досягнення, незважаючи на невдачі, у тому числі про хорошу роботу та інвестиції в нерухомість. Михайло стверджував, що підтримка моєї дружини була неоціненною, і що мої образи недоречні. Його слова сильно зачепили мене, змусивши усвідомити всю глибину моєї невдячності та недалекоглядності.
Вечір закінчився несподівано – і я кілька годин розмірковував про своє життя, усвідомлюючи красу свого шлюбу та радість, яку принесе мені син. Я побачив разючий контраст між моїм життям і життям моїх колишніх однолітків, і оцінив шлях, який я вибрав. Натхненний проникливістю друга, я здивував дружину трояндами та відпусткою на морі, вибачившись за свою минулу поведінку. Я зрозумів, що те, що я сприймав як упущені можливості, насправді привело мене до більшого щастя. Саме за це усвідомлення я був вдячний Мишку.