Місяць тому сестра приголомшила мене новиною: вітчим вигнав нашу маму з дому. Він обґрунтував це тим, що має право власності, а також те, що вона не має доходу після виходу на пенсію, а так вона нікому не потрібна. Ми з сестрою кинулися додому, щоб вирішити ситуацію та перевезти маму до нас. Тепер ми вчотирьох, сестра, її чоловік, мама та я, живемо у двокімнатній квартирі. Коли я дізналася, що нашу маму змушували спати в сараї, я мало не втратила дар мови. Жахливо було чути, що вітчим, який на десяток років молодший за неї, став таким черствим, тим більше що їхні проблеми почалися після виходу мами на пенсію…
Як тільки ми приїхали, вітчим дав зрозуміти, що не хоче підтримувати нашу матір матеріально. Моя мати продала свій будинок, щоб сплатити за весільну машину моєї сестри, і переїхала до нього. Тепер вона пристосовується до життя з нами, робить свій внесок у приготування їжі та підтримує чистоту та веселу атмосферу в будинку. У нашій тісній, але гармонійній квартирі ми всі робимо щось жля нашого комфорту: ми з сестрою ділимо орендну плату, її чоловік оплачує комунальні послуги, а наша мама дбає про їжу та побутове щастя.
Наш вітчим, не покаявшись, знайшов собі іншу. Ми пристосувалися до нової сімейної динаміки, купивши для зручності додатковий телевізор та холодильник. Наша мати купує продукти на ринках, використовуючи свою пенсію. Вона готує смачні страви, і ми ніколи не залишаємось голодними. Вихідні ми проводимо разом, іноді виїжджаючи на природу. Спільне життя підтверджує мою віру у важливість поваги та любові в сім’ї. Незважаючи на тісну обстановку, я дорожу тим, що моя мама щодня знаходиться поряд з нами, цінуючи наш міцний зв’язок понад фізичний простір.