Якби не страва з оселедця, приготовлена моєю сестрою Ольгою, я могла б ще довго не знати про свою вагітність. Ми з чоловіком багато років намагалися завести дітей, консультувалися з лікарями, відвідували святі місця – але безрезультатно. Коли мені виповнилося 40, я упокорилася з тим, що ніколи не стану матір’ю, і вирішила, що все в руках долі. Нас із Ольгою завжди пов’язували тісні узи. Вона старша за мене на два роки, заміжня і має трьох дочок. Я завжди підтримувала її, купуючи одяг для дітей або просто роблячи фінансовий внесок. Різдво ми традиційно відзначали у сільському будинку сестри, неподалік місця, де жила наша мама.
Оля завжди була винятковою господаркою, готувала різні страви, у тому числі й мою улюблену – оселедець. Щоб висловити свою вдячність, я щороку дарувала її дочкам гроші за виконання різдвяних пісень. Того вечора, коли ми вечеряли, мій чоловік помітив, що я одна з’їла весь оселедець . Всім гостям це здалося смішним, поки Ольга напівжартома не припустила, що мій апетит свідчить про вагітність. Спочатку я відмахнулася від цієї думки, але потім мене осяяло. Тест, зроблений наступного дня, підтвердив слова сестри: я була вагітна. Переповнена радістю та щастям, я з гордістю прийняла несподівану новину про те, що стану мамою.