Аліна, засмучена, звернулася до своєї мами, Світлани, по телефону. “Чому ти мене весь час контролюєш, мамо? Я у Анатолія. Ми плануємо винаймати квартиру разом”, – вигукнула вона. Світлана спробувала спокійно обговорити це питання, але Аліна, впевнена, що батьки недолюблюють Анатолія, обірвала її. “Тобі завжди було важливіше сімейне становище, а не людина”, – відповіла Аліна і повісила слухавку. Світлана почувала себе безпорадною, згадуючи іншу дочку, Маргариту, яка, незважаючи на свою впертість, вийшла заміж за надійну людину і стала опорою сім’ї.
Пізніше Світлана помітила, як із ломбарду вийшла людина, схожа на Анатолія, і це посилило її тривогу. Від сестри Анатолія вона також дізналася, що він дурить Аліну. Світлана роздумувала, чи варто повідомляти про це доньці, побоюючись, що це відштовхне її ще більше. Занепокоєння Світлани посилилося, коли вона помітила зникнення грошей та прикрас, запідозривши причетність Анатолія. Вона мовчала, не бажаючи засмучувати Аліну. Якось увечері Світлана застала Анатолія, коли він потай виходив з їхньої кімнати, що підтвердило її підозри.
Маргарита, помітивши дивну поведінку Анатолія, попросила матір звернутися по допомогу до ворожки. Світлана, яка сама була стурбована снами про біду Аліни, вирішила відвідати ворожку, яка порадила їй молитися про захист доньки. Через кілька днів Маргарита повідомила Світлану, що Аліна пішла від Анатолія, розкривши його обман. Заспокоївшись, Світлана зосередилася на молитвах, прийнявши втрату речей як жертву за безпеку дочки. Зрештою Аліна здобула щастя з Петром, дбайливим і відповідальним хлопцем. Світлана, спостерігаючи за ними, не могла натішитися щастям дочок. Отака вона, сила материнської молитви.