Владислав був людиною, яка вважала, що його головне завдання – забезпечувати сім’ю. Працюючи на двох роботах, він незмінно намагався підтримати свою дружину та трьох дочок. Його життя перетворилося на нескінченний кругообіг роботи і недосипання: всього 2-4 години сну на день та відсутність вихідних. “Тато, ти завжди працюєш,” – сказала якось його старша дочка, коли він вкотре прийшов додому пізно вночі. “Я роблю це заради вас, дитинко,” – відповів він втомлено, ледве тримаючись на ногах. Але одного ранку Владислав не зміг підвестися з ліжка. Його організм не витримав.
Того дня він потрапив до лікарні з виснаженням. У лікарні, коли він лежав у палаті, дружина Ганна відвідала його в компанії дочок. Але замість підтримки розмова скоро перейшла на труднощі, які спіткали сім’ю через його відсутність. “Як ми тепер житимемо, якщо ти не працюєш?” – стривожено спитала Ганна. “Мама права,” – підтримала старша дочка. “Тепер у нас немає грошей навіть на необхідні речі.” Слухаючи їх, Владислав почував себе розбитим не лише фізично, а й морально. Його спроби забезпечити сім’ю перетворилися на звинувачення у його недоліках.
“Я завжди намагався робити все можливе”, – прошепотів він. “Не думав, що це обернеться проти мене.” Це випробування стало переломним моментом для Владислава та його сім’ї. Після виписки з лікарні він вирішив змінити своє життя. Він знайшов роботу з більш гнучким графіком, а його сім’я почала більше цінувати його зусилля та розуміти важливість здорового балансу між роботою та сімейним життям. З того часу Владислав став більше часу проводити з сім’єю, поступово усвідомлюючи, що матеріальне благополуччя не завжди є найважливішим аспектом життя.