Вероніка та її молодший брат Сергій росли у щасливій родині, але все різко змінилося, коли їхній батько трагічно помер. Після того, як батько пішов на той світ, Вероніка, будучи старшою дитиною, відчула на собі величезну відповідальність. Вона взяла на себе роль опори сім’ї, почавши працювати на двох роботах, щоб забезпечити матір та брата. “Я повинна дбати про вас,” – сказала вона матері, втішаючи її, – “Я впораюся.” Коли Вероніка працювала невтомно, Сергій, користуючись свободою і відсутністю суворого контролю, почав йти не в той бік. Він часто пропускав заняття та проводив час із друзями, які не завжди чинили на нього позитивний вплив.
“Ти повинен бути відповідальнішим”, – казала йому Вероніка, але її слова здавались йому повчальними. Ситуація погіршувалась, і Вероніка розуміла, що все не може так тривати. Вона думала знайти рішення, яке б допомогло всій родині. Тому вона зібрала разом мати та брата і сказала: “Ми не можемо продовжувати жити так. Мамо, тобі нарешті потрібно розпочати процес зцілення після втрати тата. Сергію, тобі потрібно прийняти відповідальність за своє життя.” Слова Вероніки торкнулися рідних. Мати почала відвідувати групу підтримки, щоб упоратися зі своїм горем.
Вероніка допомогла Сергію знайти хобі, яке стало для нього пристрастю та дало напрям у житті. Сергій почав вчитися програмуванню і невдовзі виявив, що це справді його пристрасть. Він став більш зосередженим та цілеспрямованим. “Дякую тобі, Вероніка,” – сказав він одного разу, – “Ти розплющила мені очі.” З часом сім’я набула нового балансу. Вероніка зменшила кількість роботи та навантаження, а Сергій став більш самостійним та відповідальним. Вони знову знайшли щастя та розуміння, незважаючи на втрату, яка їх колись мало не розлучила.