Раз на півроку наша велика і галаслива родина по батьковій лінії збиралася на дачі у бабусі. Ці зустрічі завжди були сповнені сміху, історій та смачної їжі. Але цього разу все пішло не так, як завжди. Наші спокійні збори порушив мій 5-річний кузен Ваня. Він, граючи у дворі, раптом підбіг до нас і заявив: “Мама сказала, що дядько Коля завжди перебирає з алкоголем!” Всі навкруги завмерли від несподіванки, а дядько Коля, червоний від збентеження, намагався посміхнутися. “Ванечка, де ти це почув?” – Запитала я, намагаючись пом’якшити обстановку. “А ще мама каже, що тітка Оля завжди обирає жахливі подарунки,” – продовжував Іван, не помічаючи напруженості дорослих. Тітка Оля, яка завжди старалася для всіх, дивилася на Ваню з подивом та образою.
“Ванечка, може, ти пограєш у дворі?” – Запропонував дядько Сергій, намагаючись змінити тему. Але хлопчик не зупинявся: “А тато каже, що бабуся надто багато часу витрачає на свої квіти!” Бабуся, яка завжди пишалася своїм садом, похитала головою з усмішкою, але її очі були сповнені смутку. Мені стало ясно, що діти, як дзеркало, відображають думки та слова дорослих. Це був момент істини для нашої родини. Я встала і сказала: “Давайте не будемо злитися на Ваню. Він лише дитина, яка повторює те, що чує. Може, це шанс для нас усіх подумати про те, що ми говоримо, коли діти нас чують.” Після цих слів настала тиша. Потім бабуся встала та обійняла Ваню. “Дякую, Ваню, ти допоміг нам зрозуміти важливу річ,” – сказала вона. Цей інцидент змусив усіх нас переосмислити у наших відносинах. Ми зрозуміли, як важливо бути більш уважними та добрими у своїх розмовах, особливо коли поряд діти.