З Пашею ми знайомі з дитячого садка. Він завжди був для мене більшим, ніж просто друг — це людина, якій я могла довірити будь-який секрет, і він завжди був поруч, коли це було потрібно. Але останнім часом щось змінилося. Я почала помічати дивні сигнали від нього, які змушували мене думати про те, що, можливо, його почуття змінилися до мене. Якось увечері, коли ми сиділи в кафе, розмова між нами зайшла про наші минулі стосунки. “Ти завжди була для мене кимось особливим”, – несподівано сказав Паша,
дивлячись на свою чашку з кавою. Я здивовано подивилась на нього. “Паша, ти про що?” – Запитала я, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. Він зітхнув і глянув на мене. “Я просто… Ніколи не сприймав тебе просто як друга. Але я боявся зіпсувати між нами все.” Я відчула, як у мене перехопило подих. У моїй голові вихором промайнули спогади про наші довгі розмови, спільні пригоди, його увагу і турботу. Але я ніколи не думала про Пашу як про когось більше, ніж друга. “Паша, я… Я не знаю, що сказати,” – видавила я з себе,
відчуваючи, як моє серце шалено колотиться. Він похитав головою. “Не треба нічого говорити. Я просто хотів, щоб ти знала.” Після цього вечора наші стосунки стали напруженими. Я намагалася поводитись як завжди, але в глибині душі боялася, що щось між нами назавжди змінилося. Мені хотілося зберегти нашу дружбу, але я боялася, що його почуття можуть заглибитись, і це стане причиною нашого розставання. Тепер, кожного разу, коли ми спілкуємося, я почуваюся незручно і заплутано, не знаючи, як бути далі з цим новим відкриттям…