Минуло аж три дні, перш ніж мій чоловік Олег зрозумів, що нас із сином Кирилом немає вдома. В це важко повірити, але він помітив нашу відсутність лише на четвертий день! Ми одружені вже майже 3 роки, і перші дні були сповнені радості, адже ми були молодими та життєрадісними, часто ходили на концерти, у кіно та на пляж. Все змінилося, коли я завагітніла Кирилом. Поки я поринала в материнство, залишаючись вдома з дитиною, Олег продовжував вести безтурботний спосіб життя, гуляв із друзями, а іноді взагалі не приходив додому ночами.
Він не виявляв особливого інтересу до допомоги у вихованні Кирила, воліючи дивитися ролики в Інтернеті, а не проводити час із сином. Кирило ріс, досягаючи таких віх, як уміння сидіти і посміхатися, але Олег не звертав на це уваги, дбаючи лише про те, що лежить у холодильнику чи який фільм подивитися на ніч. Нещодавно моє терпіння лопнуло. Якось увечері, намагаючись заспокоїти Кирила та приготувати вечерю, у мене підгоріло м’ясо. Цей момент став поворотним. Я спитала себе, для кого я все це роблю?
Олег навіть не спромігся повідомити мене про своє місцезнаходження. Змучена, я зібрала речі першої необхідності, взяла Кирила і поїхала до батьків. Вони прийняли нас без зайвих питань, і я нарешті змогла трохи відпочити. Усі вихідні Олег не дзвонив. Тільки в понеділок увечері він нарешті вийшов на зв’язок і побіжно поцікавився, де я була весь день, не підозрюючи, що нас не було цілих три дні! Я поклала слухавку, переконана в тому, що розлучення – єдине правильне рішення у цій ситуації.