Люба повернулася додому рано, відчуваючи себе збентеженою через свої стосунки з Михайлом. Вони зустрічалися три роки, і їхні стосунки перетворилися з пристрасного кохання на щось глибше і значуще. У Михайлі було все, що Люба колись хотіла бачити в чоловікові – розумний, ніжний і турботливий. Однак, незважаючи на їхні плани та мрії про дітей, Михайло так і не зробив їй пропозицію, залишивши у Любі почуття невпевненості та нагадування про минулі відносини, які так само закінчилися невдачею. Якось, поки бабусі не було вдома, Люба скористалася можливістю оглянути старі бабусині валізи, набиті антикварним одягом та гарним хрестиком.
Дівчина приміряла хрестик і сукню, довго милуючись собою у дзеркалі. Це стало для Люби таємним ритуалом – щоразу, коли її бабусі не було вдома. Але одного разу сталася трагедія, коли її бабуся померла під час перебування у тітки Рити. Хрестик, який Люба таємно носила, залишився тепер у неї назавжди. Якось Любі наснилася її бабуся, яка розповіла, що в хрестику є лінза з крихітною фотографією її чоловіка. Вона веліла Любі замінити фотографію на фотографію когось, кого вона любила, і знову освятити хрест.
Прокинувшись, Люба послухалася поради своєї бабусі, замінивши фотографію діда на фотографію Михайла і освятивши хрестик у церкві. Того ж вечора Михайло несподівано подзвонив їй і запросив на вечерю. На подив і радість Люби, Михайло зробив їй пропозицію. На їхньому скромному весіллі, що відбулося в будинку Люби, вона була в синій оксамитовій сукні з тієї валізи, відчуваючи присутність бабусі і дякуючи їй за допомогу у зміні своєї долі. Люба зрозуміла, що іноді можна змінити своє життя за допомогою рішень, які приймаються, чи то самостійно, чи з невеликою допомогою.