Того особливого дня, коли хата Губенків наповнилася сміхом і гамом, бабуся Таня сиділа в кріслі, обставлена квітами та подарунками, сяючи від щастя. Навколо неї зібралися діти, онуки і навіть правнуки. Усі вони були свідками рідкісної події – століття глави сім’ї. “Бабуся Таня, розкажи, як тобі вдалося дожити до ста років і залишитися такою бадьорою?” – з цікавістю запитала одна із правнучок, тримаючи в руках букетик , спеціально зібраний для святкової події. Зібравши навколо себе увагу всіх поколінь, бабуся Таня посміхнулася: її очі заблищали від спогадів та мудрості.
“Любі мої,” – почала вона, – “життя – це подарунок, і кожен день потрібно приймати з вдячністю. Я завжди займалася гімнастикою вранці і вирішувала кросворди вечорами. Це тренувало моє тіло і розум.” “Але ти завжди так багато смієшся, бабусю,” – вставив свої п’ять копійок 5-річний праправнук, який насилу стоїть на ногах від того, що його дерев’яний меч був більшим у порівнянні з його маленьким тілом. “Сміх – це музика душі”, – продовжила Таня. – “І як тільки ти починаєш сміятися, ти не можеш зупинитися. Не переживайте через дрібниці.
Адже якщо проблему можна вирішити, то не варто про неї навіть думати. А якщо не можна – переживання все одно не допоможуть.” “І кохайте,” – додала вона з ніжним поглядом на своїх нащадків, – “кохання згуртує вас і дасть сили. Кохайте життя, кохайте одне одного, і завжди допомагайте тим, хто цього потребує. Ось і всі мої секрети.” Під оплески та вигуки захоплення бабуся Таня підняла келих із соком, і всі разом випили за її здоров’я, довголіття та нескінченну мудрість, якою вона щедро ділилася зі своєю великою та люблячою родиною.