Олексій багато років працював у батьківському бізнесі з доставки вантажів, і цю професію, як можна здогадатися, не він для себе вибрав. Олексій завжди жив у достатку, мав розкішні апартаменти та був відомою фігурою у місті. Але в душі була порожнеча: він не займався улюбленою справою. Якось увечері Олексій зізнався матері: – Мамо, я хочу займатися тим, що мене захоплює по-справжньому. Пам’ятаєш, дідусь навчав мене різьбі по дереву?! Після цих слів мати Олексія завмерла. Вона згадала, які хитромудрі іграшки робив дідусь Олексія. Незважаючи на свої побоювання, вона зрозуміла та прийняла позицію сина.
Його батько був збентежений, але теж підтримав сина: – Якщо зараз не час займатися улюбленою справою, то коли ж? Життя швидкоплинне, не можна витрачати його на ненавису роботу і нелюбих людей. Вже незабаром Олексій переїхав до невеликого міста і відкрив майстерню. Ту він виготовляв дерев’яні іграшки, використовуючи навички, успадковані від діда, і незабаром його іграшки набули широкої популярності.
У цей період до нього звернулася молода мати Надя, яка здивувалася тому, як його іграшки змінили поведінку її сина Сергія, заспокоївши його, і запропонувала співпрацю, адже сама вона була власницею дитячого магазину. Через рік Олексій повернувся до сім’ї, представив Надю, тепер уже свого ділового партнера та кохання всього життя, та «їхнього» сина Сергія. – Я бачу, ти знайшов те, що шукав, синку, – сказала мама Олексія.