Павло завжди вважав себе “умільцем” – майстром на всі руки. Тому, коли його теща поскаржилася на скрипучі дверцята серванта, він з упевненістю запропонував свої послуги.– Павле, будь обережний, – застерегла теща, вказуючи на дорогий сервіс, успадкований нею від бабусі. – Цей фарфор неможливо замінити.– Не хвилюйтеся, – впевнено промовив Павло. – Я знаю що роблю.Однак у процесі ремонту раптове клацання змусило Павла завмерти. Він подивився вниз і побачив на підлозі розбиту чашку з того самого дорогого сервісу .
У розпачі Павло побіг у магазин антикваріату, сподіваючись знайти щось подібне. Але йому сказали, що такі речі неможливо знайти і дали номер реставратора.Після довгих пошуків матеріалів та кількох днів роботи реставратор зумів таки відтворити чашку. Павло повернувся додому і поставив філіжанку на своє місце, сподіваючись, що теща нічого не помітить.Наступного дня, коли сім’я зібралася за столом, теща взяла чашку до рук і посміхнулася:
– Павло, – сказала вона, – я помітила, що чашка була розбита та відновлена.
Але я хочу подякувати тобі за те, що ти спробував будь-що-будь зберегти нашу сімейну спадщину.Павло почервонів і відповів:– Перепрошую за свою необережність. Я справді хотів би зробити все можливе, щоб виправити свою помилку.Теща підморгнула:– Ти це вже зробив. Тим більше тепер у нас є історія, яку ми зможемо розповісти наступним поколінням – про те, як важливо поважати минуле і цінувати працю інших. Так Павло зрозумів, що іноді помилки можуть стати чудовими уроками, і що повага до спадщини – це не тільки обережність, а й готовність йти на все заради тих, кого ти любиш.