Кожен ранок, о 6 годині, починався як прокляття. Мої сусіди включали рок-музику на повну гучність, і щоразу мої вуха розривалися від цього занепокоєння. Одного разу, втративши всяке терпіння, я вирішив піти і поговорити з ними щодо цього. Я піднявся сходами і постукав у їхні двері. Відкрив чоловік сонного вигляду і привітав мене не дуже доброзичливим тоном.
“Прошу вибачення за занепокоєння у такий час” – почав я. “Але могли б ви не включати музику так голосно щоранку? Це дійсно заважає моєму сну.” Чоловік глянув на мене, помітно здивований, а потім усміхнувся. “О, пробачте! Це наш щоденний спосіб будити дітей до школи. Вони просто не чують звичайного дзвінка будильника, тому ми знайшли радикальніший спосіб підняти їх з ліжка,” пояснив він.
Я був здивований таким незвичайним способом.”Але… чи не можна якось менш галасливо це робити?” – ввічливо спитав я.Чоловік замислився та кивнув.”Добре, ми постараємося щось придумати. Вибачте за занепокоєння.”Я подякував йому і повернувся додому, сподіваючись на спокійний ранок. Наступного дня, о 6-й годині, я знову почув музику, але цього разу гучність була набагато нижчою. Я посміхнувся, радіючи з того, що мій запит був почутий.
З того часу кожен ранок я починав з того, що слухав рок-музику, але тепер це вже не турбувало мене. Я навіть почав розрізняти пісні та знаходити у цьому свого роду ранковий заряд. Згодом я став дружити із сусідами, і ми навіть кілька разів разом вирушали на рок-концерти. Така незвичайна нагода привела мене до нових знайомств і розширила мій музичний смак. Але головне, він нагадав мені, що іноді треба виходити зі своєї зони комфорту та спілкуватися з оточуючими, навіть якщо це починається з маленької скарги.