У свої 62 роки я тяжко переживаю втрату Ярослава, мого супутника життя протягом 15 років. Хоча ми ніколи не перебували в законному шлюбі через те, що знайшли один одного у похилому віці, ми обидва пережили розлучення і стали один одному надійною опорою. Я віддала свою квартиру дочці, яка тільки що вийшла заміж, і переїхала в заміський будинок Ярослава. Він також мав доньку, для якої він купив квартиру в місті.
Наші життя були переплетені любов’ю та вдячністю. Ми захопилися вирощуванням помідорів, вивели близько 40 різних сортів. Невимовною була наша радість, коли ми збирали ці різнокольорові, унікальні за формою плоди своєї праці. Частину плодів ми зберігали, а рештою щедро ділилися із сусідами. Наше спільне життя було пригодою, повною проектів, подорожей та планів. Несподівано Ярослав пішов, залишивши після себе дозріваючі помідори, які без його присутності втратили свою чарівність, як і моє життя сенс. Тут постала й непередбачена проблема – моя житлова ситуація.
Як неофіційна дружина Ярослава, я не маю жодних прав на наш будинок, який тепер належить його дочці. Вона запропонувала мені пожити в ньому стільки, скільки потрібно, але жити в чужому домі для мене неприйнятно. Не влаштовує мене і перспектива нав’язуватися своїй дочці в мої похилого віку. Моє майбутнє представляється невизначеним і складним.