Павло Денисович сидів біля вікна своєї кухні, спостерігаючи за зовнішнім світом, оповитим пеленою дощу. Ранній час і негода не викликали бажання виходити на вулицю. Життя Павла сильно змінилося після смерті його дружини Раїси. За останнє десятиліття він часто хворів: із них двох вона була здоровішою. Дружина ніколи не висловлювала жодних скарг, можливо, приховуючи свій стан. Дочка не приїжджала з похорону Раїси, зайнята роботою та чоловіком у столиці. Вона задовольнялася нечастими дзвінками та обіцянками майбутнього візиту.
Павло майже чотири десятки років жив самотньо в одній і тій же квартирі, мовчки спостерігаючи за драмою життя, що розгорталося за його вікном. Видовище не завжди було приємним. Його сусіди, Володимир та його дружина Тамара, часто сварилися у дворі, а їхній син був свідком сварок. Одного ранку Володимир, явно розсерджений, раптово пішов із валізою, залишивши Тамару та їхнього сина під дощем. Ця подія стривожила Павла. Часті побутові розбіжності подружжя були чутні навіть крізь стіни його квартири. Павла цікавила терпимість Тамари до запальності Володимира. Він завжди ставив свою сім’ю понад усе,
забезпечуючи мирну обстановку, позбавлену будь-яких сварок. Бачити, як дитина зазнає впливу таких бурхливих обставин, було тривожно. Спочатку Тамара із сином винаймали квартиру у Ганни- колишньої сусідки Павла. Вони утворили своєрідний зв’язок: Тамара завжди цікавилася його здоров’ям і пропонувала свою допомогу. Вигляд Тамари та її сина, що повертаються додому в той день самих, торкнувся його до глибини душі. Він намагався відволіктися телевізором, коли на порозі несподівано з’явилася Тамара, яка повідомила його про свій від’їзд до села через те, що Володимир її покинув.
Бачачи сльози Тамари та сумний погляд сина, Павло відчув непереборний смуток. Пізніше того ж дня на мить припинився дощ. Він бачив, як Тамара та її син розмовляли зі священиком біля невеликої церкви. Саме в цей момент Павло вирішив підійти до них, запропонувавши Тамарі та її синові притулок у своєму домі. Радісний порив хлопчика з приводу перспективи жити з «дідусем» та вдячна згода Тамари зігріли серце Павла. Він не знав, що готує майбутнє, але в той момент знову відчув себе потрібним цьому світу.