Дні народження завжди були для мене гірко-солодкими. У дитинстві я була в центрі уваги, але відчувала, що інші радіють цьому дню більше, ніж я. Однак у більш зрілому віці я з нетерпінням чекала на свято, адже це означало зустріч з дочкою та онуками, які рідко відвідували мене. “Ганно, адже ти пам’ятаєш, що цієї суботи у нас свято? Ти прийдеш?”, – Запитала я. “Звичайно!” – відповіла вона. Наступні два дні я витратила на підготовку свята, сподіваючись зробити всіх щасливими. До суботи стіл був накритий,
і я з нетерпінням чекала на гостей. Ближче надвечір, коли їх не було видно, я почала боятися, що щось не так. Телефонний дзвінок підтвердив мої підозри: вони забули про мій день народження. Моя дочка поспішно вибачилася та пообіцяла приїхати наступного дня. Пригнічена, я скасувала святкування. Я вже багато років накопичувала гроші на покупку машини для зятя, але їхня забудькуватість змусила мене передумати. Наступного ранку я в останню хвилину замовив путівку до Туреччини. На курорті я познайомилася з Іваном Володимировичем. Наше випадкове знайомство переросло в роман, і перед закінченням відпустки він зробив мені пропозицію. Додому ми повернулися разом.
Побачивши біля під’їзду плакати з моєю фотографією, Іван Володимирович пожартував: “Невже моя наречена – злочинниця у бігах?”. “Напевно, дочка з зятем мене шукають”, – відповіла я. Ми не встигли дійти до наших дверей, як дочка в паніці вискочила надвір. “Мамо, де ти була? Я мало не збожеволіла!” “Я взяла відпустку, люба. Хіба я не можу відпочити?”, – спокійно відповіла я. “Що ти робила, мамо?” “Я відпочивала. І привезла додому нареченого, Івана Володимировича. Ми одружуємося”. “Кого ти привела?!” “Нареченого. Тобі треба перевірити слух. А тепер ходімо додому. Я познайомлю вас з новим членом сім’ї!”