Я дійсно втомився від нескінченних питань моєї родини про те, коли я нарешті знайду собі дружину. Це було так дратівливо, що одного разу я вигадав досить сміливий план. Я вмовив свою близьку подругу Ганну прикинутися моєю дівчиною на якийсь час, щоб родичі нарешті залишили мене в спокої. “Ти впевнена, що хочеш це зробити?” – спитав я її, коли ми обговорювали деталі нашої маленької змови за чашкою кави. “Звичайно,” – усміхнулася вона. “Уявляєш їх обличчя, коли ти скажеш, що в тебе нарешті з’явилася дівчина?” Ми заздалегідь продумали нашу історію, як ми зустрілися та як наші стосунки розвивалися, щоб наші відповіді звучали переконливо. Все йшло за планом, і моя сім’я була у захваті від новини.
Однак чим більше часу ми проводили разом, підігруючи один одному, тим більше наші почуття почали виходити за рамки дружби. Якось увечері, коли ми сиділи на лавці в парку, насолоджуючись спокоєм сутінків, Ганна раптом взяла мене за руку. “Ти не думаєш, що ми з тобою добре ладнаємо не тільки як друзі?” – Запитала вона, дивлячись мені прямо в очі. Це питання застало мене зненацька, але в глибині душі я знав відповідь. “Так, я теж про це думав. Схоже, наша маленька гра привела нас до чогось справжнього.” З того часу ми перестали прикидатися. Наші почуття були справжніми, і ми вирішили надати їм шанс. Коли ми знову зібралися з сім’єю та оголосили, що наші стосунки – не гра, спочатку було здивування, але потім вже радість. Іноді я думаю про те, якими дивними шляхами іноді йде життя. Почавши з гри у відномини, щоб ухилитися від сімейного тиску, я знайшов щось набагато цінніше – справжнє кохання.