В одному дуже маленькому містечку, де всі жителі знали один одного, Анатолій був людиною, чия думка мала суттєву вагу. Він досяг у житті багато чого і чекав того ж від свого сина, Михайла. Коли Михайло оголосив про своє рішення одружитися з Ганною, дівчиною з села, яке нещодавно переїхало до міста, Анатолій не зміг приховати свого розчарування. “Михайле, ти впевнений у своєму виборі?” – Запитав він сина, намагаючись зберегти спокій. “Ти ж знаєш, які у нас у родині традиції.” Михайло стояв твердо. “Батьку, я люблю її. Ганна – чудова дівчина, і вона робить мене щасливим,” – відповів він, захищаючи свій вибір. Не змирившись,
Анатолій вирішив зустрітися з Ганною, щоб особисто переконатися в її “придатності”. Зустріч була напруженою. Анатолій ставив питання за питанням, намагаючись знайти причину, через яку вона не підходить для його сина. “Які в тебе плани на майбутнє?” – Розпитував він, намагаючись поставити її в глухий кут. Аня, незважаючи на хвилювання, відповідала впевнено та щиро. “Я хочу підтримувати Михайла у всьому, що він робить. Ми разом плануємо побудувати сім’ю та виховати дітей,
сповнених любові та поваги до інших, як нас виховували наші батьки.” На подив Анатолія, його первісне враження про дівчину почало змінюватися. Її простота, щирість і ясні цілі у житті змусили його переосмислити свої упередження. Після довгих роздумів Анатолій визнав, що помилявся у своїх судженнях. “Михайло, Аня справді чудова дівчина. Я радий, що ти знайшов своє щастя,” – сказав він синові, обіймаючи його. Весілля Михайла і Ані стало справжнім святом для всієї родини, а Анатолій був гордий тим, який вибір зробив його син, слідуючи серцю, а не стереотипам.