Віка стояла перед дзеркалом, дивлячись на своє відображення з сумнівом та тривогою. Її шлюб, що колись здавався щасливим і мирним, перетворився на безперервну серію конфліктів і напруги через постійне втручання свекрухи. Незважаючи на те, що її чоловік Олексій був багато в чому ідеальний, він виявився нездатним вирішити ці розбіжності. Той вечір, коли вона вирішила відкрито поговорити з Олексієм, надовго залишився у її пам’яті. Вони сиділи у вітальні, і Віка почала розмову: “Олексію, нам треба поговорити про твою маму. Її втручання в наше життя стає нестерпним”, – сказала вона м’яко, але рішуче.
Олексій, який завжди намагався уникати конфліктів, зітхнув і відповів: “Віка, я знаю, що мама може бути нав’язливою, але вона просто піклується про нас.” “Але турбота не повинна перетворюватися на контроль над нашим життям. Мені потрібно почуватися у своєму будинку вільно,” – наполягала Віка. Розмова не привела до бажаного результату. Олексій продовжував залишатися між двома вогнями – між матір’ю і дружиною, не в змозі захистити межі їхнього сімейного простору. Згодом ситуація погіршувалась, і Віка почала серйозно замислюватися про розлучення.
Вона почувала себе самотньою і незрозумілою навіть у власному будинку. Їй здавалося, що відхід від Олексія стане єдиним виходом із цієї нестерпної ситуації. Якось увечері Віка знову спробувала обговорити це питання з Олексієм: “Я не знаю, чи зможемо ми продовжувати так жити. Мені здається, я на межі своїх сил”, – зізналася вона йому. Олексій, нарешті усвідомивши серйозність ситуації, відповів: “Віка, я спробую поговорити з мамою. Я не хочу тебе втрачати.” Але чи було це достатньо і вчасно, щоб урятувати їхній шлюб, залишалося поки що неясним. Віка розуміла, що вибір між збереженням свого душевного спокою та шлюбом був одним із найскладніших рішень у її житті…