Коли Любі було 18 років, вона зустріла Семена – і вони почали зустрічатися. Семен зізнавався їй у глибокому коханні, але коли Люба виявила, що вагітна, і повідомила про це свого хлопця – той миттєво зник. У пошуках підтримки Люба звернулася до батьків Семена, але отримала відмову його матері та пропозицію дати кошти на переривання вагітності, від чого Люба відмовилася. Становище дівчини посилилося, коли мати, дізнавшись про вагітність, вигнала її з дому за те, що вона ганьбить сім’ю, будучи вагітною та незаміжньою.
Тимчасово вона жила у подруг, але оскільки кожна з них мала своє життя, Люба відчувала себе тягарем і постійно переїжджала з місця на місце. До сьомого місяця вагітності Люба виявилася без житла, що призвело до бездомного життя на вокзалі. Там її тяжке становище помітила власниця місцевого кафе – Анастасія Павлівна, яка запропонувала їй роботу та ночівлю у кафе. Зрештою, Люба народила сина, але, не маючи засобів для життя та житла, залишила його в пологовому будинку із серцевою запискою, сподіваючись, що він знайде краще життя.
Через роки Люба стала успішною бізнес-вумен, володаркою мережею кафе. Вона залишалася незаміжньою, часто розмірковуючи про сина, якого вимушено залишила у пологовому будинку. Через багато років до неї в офіс прийшов молодий чоловік Антон, який представився її сином. Він подякував їй за важке рішення залишити його, адже це привело його до люблячих прийомних батьків, які дбали про нього та про його майбутнє. Після його відходу Люба залишилася в сльозах, довго журячись про непоправні помилки свого минулого.