На цей раз, коли я дізналася про свою вагітність, почуття були змішані. Ми з чоловіком Сергієм раділи майбутньому поповненню в нашій сім’ї, але ми також знали, що наші батьки навряд чи розділять наш ентузіазм. На вечері зі свекрухою та свекром я нервово почала: “Ми хотіли б поділитися з вами радісною новиною. Я вагітна, і скоро у нас буде четверта дитина.” Миттєво на обличчі моєї свекрухи відбилося несхвалення і непорозуміння: “Ви що, серйозно? У вас уже троє дітей! Як ви збираєтеся справлятися?” Сергій вступив у розмову:
”Мамо, ми про все подумали. Ми впораємося.” Коли ми поділилися новиною з моїми батьками, реакція була схожою. Мій батько сказав: “Це занадто багато, ви обов’язково звернетеся до нас за допомогою. Але ми не збираємося вас рятувати.” Я відчувала, як усередині мене наростає образа. “Ми не просимо вас рятувати нас. Ми хочемо, щоб ви просто підтримали нас,” – відповіла я з тривогою в голосі. Чоловік також додав: ”Ми дбаємо про рівні умови для всіх наших дітей. Ми не очікуємо, що ви допомагатимете нам, але хотіли б, щоб ви розділили нашу радість.”
Незважаючи на несхвалення батьків з обох боків, ми з Сергієм були рішуче налаштовані радіти поповненню сім’ї. Ми розуміли, що перед нами стоять виклики, але ми також знали, що разом зможемо подолати будь-які труднощі. Ця ситуація змусила нас ще більше згуртуватися як сім’я. Ми зрозуміли, що хоча підтримка близьких важлива, зрештою, це наше життя і наші рішення. Ми з нетерпінням чекали на появу нашого четвертого малюка, знаючи, що любов і взаєморозуміння в нашій родині допоможуть нам впоратися з усім.