Смерть бабусі рік тому стала для мене справжнім ударом. Але ще більший удар був попереду. Останні 20 з лишком років вона жила зовсім одна, у скромному будиночку. Вона часто просила у нас допомоги, переважно у фінансовому плані.І ось коли сім’я зібралася в її старому будиночку для того, щоб розібрати речі, ми виявили дещо, чого зовсім не очікували.У старому комоді, за купою старих фотографій та листів, ми виявили коробку, заповнену золотом. Ще одна коробка приховувала величезну кількість грошей.”Неймовірно” – прошепотів мій брат, перебираючи золоті прикраси. “Чому вона так мучилася, якщо могла жити без турбот?”Я була розгублена. Чому бабуся просила нас про допомогу, якщо мала стільки грошей?
Тоді мені на думку спала ідея. Я згадала її старий щоденник, який вона завжди тримала у шухляді свого столу. Підійшовши до цього столу, я знайшла щоденник і почала читати останні записи.”Я знаю, що могла б жити краще, витрачаючи свої заощадження. Але гроші та золото – це спогади про мого чоловіка. Кожна прикраса, кожна монета пов’язана з якимсь моментом нашого спільного життя. Я бережу їх, щоб зберегти ці спогади. Я не можу витратити їх, як не можу забути його.”Я майже плакала, читаючи ці рядки. Тепер усе стало на свої місця.”Що там?” – Запитала мама, підходячи до мене.
Я передала їй щоденник. Поки вона читала, сльози текли її щоками.”Вона так любила дідуся”, – прошепотіла вона. “Вона хотіла зберегти частину його поряд із собою.”Ми всі зібралися навколо столу, тримаючись за руки. Бабуся пішла, але залишила нам спадок, не тільки у вигляді грошей або золота, але й у вигляді розуміння того, наскільки глибоке може бути кохання.Тепер, коли дивлюся на це золото, я не бачу його вартості. Я бачу історію двох закоханих сердець, які зберігали свій зв’язок у кожній прикрасі, у кожній монеті. Навчившись поваги до цих цінностей, ми вирішили створити пам’ятник бабусі та дідусю в самому будинку, щоб їхня історія жила вічно.