«Мамо, тобі треба переїхати до нас, з нами тобі було б краще», – намагалася переконати Ганну її донька.Ганна якийсь час чинила опір. Жити одній справді стало важко і самотньо, особливо після того, як помер її старий кіт – єдиний компаньйон.Обмірковуючи пропозицію доньки, Ганна подумала, що змогла б принаймні частіше бачитися зі своєю онукою.На її долю випала неабияка частка труднощів. Після смерті чоловіка вона щосили намагалася ростити єдину доньку – Олену. Вона відчувала, що заслужила трохи спокою.«Олено, попроси Максима заїхати за мною. Я вирішила залишитися з вами та здавати свою квартиру парі студентів», – сказала якось Ганна своїй дочці. Перші кілька днів у дочки були просто блаженними. Проте невдовзі Ганна Сергіївна побачила справжню обстановку у сім’ї своєї дочки. Стривожена запахом цигарок та алкоголю, вона розпитала Олену про звички Максима. Однак Олена лише захищала свого чоловіка, що у результаті спричинило сварку.
Довгоочікувана близькість із сім’єю так і не матеріалізувалася. Вечері були роздільними, розмови рідкісними, а онука, поглинута своїм телефоном, не звертала на бабусю жодної уваги. Одного вечора, після особливо гучної сварки подружжя, здоров’я Ганни різко погіршилося. Лікар прописав їй ліки. Вона почувала себе ізольованою і сумувала за своєю старою квартирою. Олена не розуміла почуттів своєї матері. Але Ганна була тверда у своєму рішенні. «Ти сама можеш відвідувати мене», – заявила вона, залишаючи будинок своєї дочки. Повернувшись у знайому обстановку, вона одразу відчула полегшення. Спокій, знайомі звуки – все було таким, яким вона пам’ятала. Ганна подумувала про те, щоб завести кошеня, і навіть вирішила не приймати прописані таблетки. Тієї ночі, коли Ганна читала книгу, то непомітно поринула в мирний сон: їй наснився її гарний рудий кіт, і вона нарешті відчула тепло і затишок у своїй душі.