Лариса працювала 6 днів на тиждень. У свій єдиний вихідний її чоловік був у від’їзді, а дочка була у бабусі – мами Лариси. Це мав бути найкращий вихідний для Лариси, але о 7-й ранку несподіваний дзвінок свекрухи обірвав її сни. Вона не відповіла на телефон, і через 20 хвилин у двері постукали. Насилу долаючи роздратування, що охопило її, вона встала з ліжка і, потягуючись, відчинила двері. На порозі стояла її свекруха з кошиком фруктів у руці та усмішкою на обличчі. «Доброго ранку, Ларисо. Вибач за ранній візит, але мені так хотілося провести час із тобою», — почала свекруха. Лариса подивилася на годинник і відповіла: «Маргарита Петрівна, у мене тільки один вихідний на тиждень, і я планувала відпочити».
«Та я розумію, люба, — сказала свекруха, глянувши на її втомлені очі, — просто мені так самотньо без мого сина та онуки. Я подумала, може, нам варто проводити час разом?» Лариса зітхнула. Вона розуміла, що свекруха часто відчувала себе самотньою, особливо після смерті свого чоловіка. Але вона так чекала на цей вихідний, щоб нарешті відновити свої сили… «Розумієте, Маргарито Петрівно, – почала Лариса, – я дійсно ціную наше спілкування, але мені потрібен час для себе». Свекруха кивнула: «Я розумію. Перепрошую, що потурбувала тебе. Я просто принесла трохи фруктів, думала, ти захочеш разом поснідати». Лариса подивилася на кошик фруктів і посміхнулася:
«Дякую, це дуже мило з вашого боку. Давай зробимо так: я відпочину першу половину дня, а ввечері я приготую вечерю, приїду до вас, і ми проведемо час разом». Обличчя свекрухи засвітилося: «Звучить чудово!» Обидві жінки посміхнулися одна до одної. Цього дня Лариса зрозуміла, що іноді варто йти на компроміс заради близьких. А ввечері, сидячи за вечерею, вони обговорили старі історії, згадали моменти щастя і поділилися планами на майбутнє, розуміючи, що їм потрібна компанія одна одної.