Коли я ще була студенткою, близька подруга запросила мене на своє весілля. Спочатку я думала відмовитись, оскільки треба було б їхати в інше місто, але вона наполягала. Лише згодом я дізналася, що не дарма. З друзями нареченого я не була знайома. Один із них був свідком, я ж була подружкою нареченої. Спочатку я не звертала на нього уваги, але під час одного конкурсу ми ненароком зіткнулися лобами. Так і розпочалося наше знайомство.
Після весілля ми вирушили до клубу, а наступного ранку я прокинулась у нього в квартирі. Чоловік приніс мені каву в ліжко, а потім відвіз додому. Ми домовилися зустрітись вдень. Гуляння тривали і другого дня: там ми й зустрілися. Він поводився так, ніби ми вже кілька років зустрічалися. Того вечора ми сходили на річку, і оскільки погода була теплою, то від душі наплавались.
Через місяць я дізналася, що в положенні. На мене накотив розпач. Адже мені було всього 20 років, та й із батьком дитини ми навіть не були нормально знайомі. Коли я повідомила хлопця, він сказав, що треба одружитися. Весілля було скромним: ми покликали лише найближчих родичів та друзів. Свекруха подарувала нам гроші, а свекор обіцяв допомагати всім, чим зможе.
Можливо це прозвучить дивно, але ми неймовірно щасливі. У нас все чудово, ми не сваримося. За півроку після весілля на світ з’явилася наша прекрасна донька. З того дня минуло кілька років. На даний момент я чекаю на другу дитину. Ми живемо дружно: кращої сім’ї я й уявити не могла.