У мене є родичі у місті, які часто приїжджають до нас у гості щоліта. Звичайно, жили вони за наш рахунок, але ми з чоловіком і слова зайвого їм не говорили. Моя Мама для них нічого не шкодувала – ніколи. Більше того, коли вони їхали, то мама відправляла з ними мішок картоплі, фрукти, моркву, навіть свинку їм різала спеціально, щоби міські родичі не витрачалися там у себе, на ринку. Але у відповідь ніколи не було навіть «дякую». Вони дзвонили нам кожних вихідних і скаржилися на життя. Говорили, мовляв, грошей ні на що не вистачає. Загалом нам було зрозуміло: тітка на пенсії, син її – електрик, невістка працює на заводі. Живуть від зарплати до зарплати. Але коли вони приїжджали до села, то при кожній нагоді не забували нагадувати, що вони міські, а ми з села:
з жахом дивилися на гній, але зате їли наші фрукти та овочі. Говорили, що гидко худобу доглядати, зате від шашлику ніколи не відмовлялися. Якось мамі стало погано, і нам потрібно було обстежитися в місті. Я зателефонувала дружині троюрідного брата і сказала, що нам потрібно 2-3 дні у когось переночувати , бо обстеження дороге, а грошей на готель не вистачало. Родичка не відмовила, але відправила прайс : ночівля – 200, їжа – 150, культурні розваги власним коштом. Я була приголомшена таким нахабством. Тобто до нас приїжджати і з ранку до вечора жерти за наш рахунок, а залишитися у них на два дні – то одразу треба платити? Я зателефонувала батькам чоловіка та попросила допомоги у них. Вони прийняли нас з розкритими обіймами.
І ось наступного літа, за традицією, вони приїхали до нас у село. Стали виходити з машини всім сімейством. Мати побігла їх зустрічати, але я зупинила її. – Здрастуйте, дорогі родичі. Ви якраз приїхали вчасно, мама приготувала голубці. На жаль, цього року все змінилося. Прайс на один день для однієї людини: ночівля – 500, їжа – 700. Якщо згодні, то проходьте, якщо ні, то дорогу назад у місто ви знаєте. У них аж очі вискочили: їхньому обуренню не було меж. Вони сіли в машину, розвернулися і поїхали до міста. Мати весь вечір казала, що так не можна, таки родичі. Але я не маю сумнівів, що я вчинила правильно.