Життя вміє дивувати нас, і хто б що не казав – воно прекрасне! Рік тому я переїхала до Канади після недовгого перебування у Польщі, здійснивши давню мрію. Через кілька місяців після переїзду я отримала з України тривожну звістку про те, що мій батько серйозно хворий. Я звернулася за допомогою до родичів, бо не могла повернутись із Канади. На жаль, усі відмовилися допомогти. Несподівано за мене заступилася Оксана, дочка моєї тітки Віри.
Незважаючи на мою давню неприязнь до неї та її матері, Оксана наполягла на допомозі, бо за 20 років вона почала сприймати мого батька як рідного. Тітка Віра мала стосунки з моїм батьком, і я завжди звинувачувала її в розриві моїх батьків. Я навіть намагалася уникати Оксану настільки, що зробила все, щоб наші діти навчалися у різних шкільних групах.
Моя образа виявилася на одному з ювілеїв батька. Я була присутня, але відмовилася їсти страви, приготовлені Вірою, чим дуже засмутила всіх, особливо батька. Зрештою, тітка Віра переїхала до Італії, ймовірно, щоб віддалитися від нас усіх і позбутися нескінченних нападок.
Коли здоров’я мого батька погіршилося, Оксана все взяла на себе, навіть відмовившись від фінансової допомоги. Виявилося, що і вона, і тітка Віра, яка оплачувала більшу частину догляду за моїм батьком, діяли зі щирої любові до нього. Озираючись назад, я жалкую про свою поведінку. Я вдячна Оксані та тітці Вірі та глибоко соромлюся своїх минулих вчинків.