Після смерті матері, коли мені було десять років, і за відсутності батька з народження, я знала, що після досягнення повноліття на мене чекає трикімнатна квартира.Після випуску з дитячого будинку я вступила до університету та півроку жила у гуртожитку. Як тільки я отримала квартиру, ми часто почали збиратися в мене вдома, обговорювали різні теми.Під час одного із таких зборів мене обрали старостою курсу.
У цій ролі я стала посередником між деканом та студентами, особливо для тих, хто відчував труднощі у навчанні.Одним із таких студентів був Володимир, у якого часто виникали проблеми через часту відсутність. Після особливо напруженого захисту перед деканом він запросив мене на вечерю.Цей день започаткував наші романтичні стосунки, і незабаром Володимир переїхав до мене.
Познайомившись із його сім’єю, я була вражена тим, як вони всі туляться у крихітній однокімнатній квартирі. Сама мама Володимира, Лариса Федорівна, постійно наголошувала на тісноті.Отже, зараз наближається наше весілля, і нещодавно майбутня свекруха зухвало запропонувала помінятися квартирами: її родину переселити в мою простору, а нас – в їхню тісну, адже «так було б зручніше нам усім».
Образившись, я рішуче відмовилася і дала зрозуміти, що наші особисті межі мають бути встановлені із самого початку.Володимир у своїй жартівливій манері підтримав мою позицію, сказавши, що навіть із його поганими оцінками з навчання він розуміє, що «три краще, ніж один». Ми сподіваємось, що на цьому питання буде вичерпано. Побачимо, як усе піде.