На заході дня, коли промені сонця ще м’яко гріли землю, Олена, будучи на 7-му місяці вагітності, відпочивала на веранді свого будинку. Але цей блаженний спокій раптово порушила свекруха, Людмила, яка вдерлася до будинку з рішучістю на обличчі. «Ну і що, що ти на 7-му місяці? Не хвора ж, давай, вставай! Копатимеш картоплю у мене на городі!» – рішуче сказала Людмила, потягнувши Олену за собою. «Людмило, я не впевнена, що це хороша ідея…» – почала Олена, але її слова були проігноровані. Вже на городі Людмила дуже швидко знайшла місце для роботи, і дівчині довелося сісти та взятися за лопату.
Незважаючи на втому та дискомфорт, Олена вирішила не заперечувати, боячись конфлікту. Але коли додому повернувся Дмитро, чоловік Олени та син Людмили, він був приголомшений цією картиною. «Мамо! Що ти робиш?! Олено, чому ти копаєш картоплю?!» – Закричав він. Людмила, не розуміючи обурення сина, відповіла: «Ти що, хочеш, щоб вона лежала весь день без діла? Нам потрібна допомога на городі!» «Мамо, вона вагітна! Їй не можна так напружуватися!» – різко сказав Дмитро. Олена, вже на межі сліз, додала: «Я намагалася сказати, але ти була наполеглива.»
Людмила, усвідомлюючи свою помилку, почервоніла: «Прошу вибачення, Оленко. Я думала, що фізична робота буде корисна для тебе і твого стану.» Дмитро обійняв свою дружину: «Ти ні в чому не винна. Мама іноді надто дбайлива і наполеглива. Але завжди потрібно враховувати твій стан.» Вечір пройшов спокійно. Людмила, відчуваючи провину, готувала вечерю, і незабаром весь денний конфлікт остаточно забули. Однак після цього випадку свекруха стала більш уважною до потреб своєї невістки, розуміючи, що іноді турбота може принести більше шкоди, ніж користі.