Коли бабуся Наталя побачила свою давню подругу, Тетяну, яка штовхає дитячу коляску, вона здивувалася.- Тетяно, це твій онук? – спитала вона.- Ні, я його нянька, – відповіла Тетяна, – це син моєї сусідки, Вірки.- А чому вона мене не попросила? Я ж навпроти живу! – поцікавилася Наталя, натякаючи на готовність посидіти з дитиною за гроші.- Не знаю. Можливо, тому що ти завжди чекаєш чогось натомість, — знизала плечима Тетяна, незручно посміхаючись.Наталія захищалася:
– Зараз ніхто нічого не робить безкоштовно.Тетяна згадала, як вони жили в комуналці, коли сусідка безкоштовно в’язала їм одяг, та сказала, що турбота про інших дуже важлива.Наталя вважала, що часи змінилися, і безкорисливість стала рідкістю.- Але це не означає, що ми не повинні бути добрими людьми, – заперечила Тетяна, – а тепер дай мені спокійно насолодитися прогулянкою. Тетяна продовжила прогулянку із сином Віри, залишивши позаду колишню подругу.