Я 60-річна жінка, яка наполегливо домоглася всього, що в мене є.Два мої шлюби не дали мені тієї підтримки, яку я шукала, тому й залишилися позаду лише далеким спогадом.Після того, як мій перший шлюб розпався, я залишилася сама з 9-річним сином і ледве зводила кінці з кінцями. На щастя, у мене була квартира, що дісталася у спадок.Через два роки після розлучення я познайомилася з Ігорем, заможною людиною із шикарною квартирою у місті.Після одруження він вмовив мене продати старе житло. Життя з ним було розкішним, він керував ковбасним заводом, я працювала бухгалтером.
Минуло десять щасливих років, поки несподівано Ігор не оголосив, що хоче розлучитися, виявивши, що він таки не перестав любити свою колишню дружину.Опинившись без помешкання, я ще й дізналася, що вагітна. Ігор на короткий термін винайняв квартиру для нас із сином, але згодом його допомога зійшла нанівець.У пошуках вирішення проблеми я з маленькою дочкою та старшим сином переїхала до села до своєї матері.У п’ять років дочка залишилася з бабусею та старшим братиком, а я поїхала на заробітки до Італії.
Великий заробіток дозволив одружити сина і відремонтувати будинок, перетворивши його на просторе житло.Через роки я повернулася додому, вже фінансово стабільна до свого 60-річчя.На мій подив, у гості до мене одного разу прийшов овдовілий Ігор, який бажає помиритися, використовуючи бажання нашої доньки мати повноцінну сім’ю. Однак після довгих років його неуваги, особливо до нашої дочки, я засумнівалася. Прохання доньки розглянути його кандидатуру ускладнило моє рішення. Тепер я стою перед вибором: особистий комфорт чи бажання доньки. Як мені вчинити?