Протягом усієї моєї 20-річної роботи в Італії я доглядала літніх людей, що змусило мене задуматися про свої власні похилі роки.У 48 років я переїхала до Італії із місією: заробити достатньо, щоб забезпечити житлом своїх дітей.На свої заробітки, які становили 1000-1300 євро на місяць, я успішно придбала квартири для сина та доньки.Незважаючи на тісний зв’язок зі старшими , багато італійців наймають доглядальниць для своїх літніх батьків, а не доглядають їх особисто.
Це викликало здивування. Навіщо перекладати на чужу людину такий обов’язок?Змішані почуття переповнюють мене, коли я думаю про своє майбутнє. Мої діти влаштувалися в Америці, а я готуюся до повернення додому через погіршення здоров’я.І ось виникає питання: коли мені знадобиться допомога, хто її надасть?Колись я критикувала італійців, які перекладали турботи про своїх батьків на сторонніх людей, тепер я зіткнулася з перспективою подібної долі.