Учора зателефонувала мама та попросила 500 євро. Я здивувалася, бо нещодавно надіслала їй гроші. Коли я поцікавилася, вона прямо пояснила, що до чого, і я була приголомшена. Я живу у Неаполі вже п’ять років, переїхала після розлучення. У 42 роки мені потрібно було розпочати життя з чистого аркуша, але за це довелося заплатити. Дві мої 15 та 16-річні доньки залишилися з мамою у селі, разом із її третім чоловіком, Іваном, та його дочкою, Лізою.
Щомісяця я відправляла додому 300 євро, щоби про моїх дочок добре дбали. Крім того, я регулярно відправляла посилки з одягом та ласощами, серед яких завжди були речі і для Лізи. Однак той дзвінок вивів мене з рівноваги. Тепер, коли мої дочки навчаються в коледжі, а Ліза закінчила старшу школу, моя мама очікує, що я фінансуватиму навчання Лізи. Іван – безробітний, і вони розраховували на мої гроші, але не як борг, а як пряме фінансування.
Я відчувала розчарування. Я дбала весь цей час про Лізу, але в неї є і свої батьки, а в мене є свої дочки, яким я повинна віддати перевагу.Якщо я відмовлюсь допомогти, це може призвести до загострення наших стосунків із мамою, а це мені не на руку, адже мої дочки залежать від бабусі. Як мені вчинити у цій ситуації? Зважилися б Ви на моєму місці надати кошти. Особливо з огляду на те, що йдеться не про маленьку суму?