Нещодавно моя старша дочка, Ольга, зателефонувала мені з-за кордону із серйозними побоюваннями. Я живу одна в нашому селі, тому що мій чоловік помер п’ять років тому, але моя молодша дочка Тамара живе неподалік з чоловіком і трьома дітьми. Ольга, розлучена донька, що виховує дитину одна, навесні минулого року переїхала до Португалії у зв’язку з можливістю отримати високооплачувану роботу. Ольга підтримує мене матеріально, надсилаючи мені частину свого доходу від здачі квартири, а я в свою чергу намагаюся допомагати і родині Тамари, оскільки вони мають фінансові труднощі.
Коли я купила холодильник для Тамари на частину грошей, які надіслала Ольга, Ольга розлютилася. – Мамо, як ти можеш так чинити? Я тут одна, багато працюю, а ти віддаєш все сестрі! Мені теж важко, – скаржилася Ольга. Дочка навіть пригрозила, що перестане допомагати мені, якщо я продовжуватиму підтримувати Тамару. Я була приголомшена реакцією Ольги і відчула розрив між двома доньками. Тамара та її діти потребують допомоги, і я хочу їм допомогти.
З іншого боку, Ольга почувається обдуреною, адже вона жертвувала собою, щоб підтримати мене та свою сім’ю, а я за її гроші допомагаю і Тамарі. Черговий платіж Ольги прийшов, але вона не відповідає на мої дзвінки з моменту нашої останньої сварки на цьому ґрунті. Мене переповнюють почуття розгубленості та провини, я не знаю, як примирити своїх дочок та що робити далі. Невже моя підтримка однієї дочки призвела до того, що діти стали ворогами?